“Як ми можемо вчити студентів аналізу соцмереж і не демонструвати їхній практичний потенціал у рамках курсів?” – дивується на Європейській конференції з соцмереж у Барселоні Барбара, викладачка одного з американських вишів.
Зараз багато викладачів у світі ведуть блоги та реєструють у соцмережах свої курси. Деякі з них діляться зі студентами даними за допомогою месенджерів на телефоні – усе задля того, щоб пришвидшити комунікацію.
Проте існують і сумніви щодо раціональності такого використання соцмереж. Адже відомо, наскільки багато часу неконтрольовано “з’їдають” такі мережі. При цьому викладачам цей час не оплачується, а студентам не враховується в години навантаження.
Надто тонка межа між примусом і запрошенням студентів підписуватися на блоги курсу в соціальних мережах. Звичайно, ми не можемо вимагати підписуватись. Але тоді у цих блогах не повинно бути ніякої важливої інформації. Інакше це буде дискримінувати тих, хто не бажає слідкувати за курсом в інтернеті.
І коли ми вже зможемо зобов’язувати підписувати на соцмережі курсів? Або коли це стане заважати навчальному процесу?
“Вже заважає, – вважає викладачка Барбара. – Будьмо відверті, ми не можемо втриматись від особливого ставлення щодо тих студентів, які активно ретвітять пости курсу і коментують блог. Все ж це означає зацікавленість”.
В умовах західної системи освіти персональна упередженість не є критичною. Викладач має обмежений вплив на оцінки, адже бали проставляються через систему тестів і курсових робіт.
В українських реаліях із системою оцінок на семінарах, усними іспитами та заліками упередженість все ще може бути вирішальною.
“Коли я читаю ці всі дослідження, які розписують як соціальні мережі роблять студентів розумнішими, мене охоплює скептицизм”, – каже Емілі Енн, викладачка літератури в університеті Сан-Дієго в США.
“23 грудня, – розповідає вона. – Я отримала дев’ять питань у Twitter, дванадцять – в Facebook, а також 22 електронних листа. Усі без виключення питали про дедлайн і вимоги до курсової роботи. Я для цього Twitter курсу і завела, але жоден із студентів, що мені написали, не пошукав відповіді на свої питання саме там”.
При цьому абсолютна більшість досліджень твердять, що соціальні мережі мають величезний освітній потенціал.
Через дистанційні курси інтернет справді змінив освіту, зробивши її доступною для великої кількості людей. Але наскільки критичними є такі зміни для класичних університетів?
В огляді захищених дисертацій про використання соціальних мереж для академічних цілей станом на січень 2015 року Кріс Піотровскі знаходить лише дві із 29 наукових робіт, які негативно оцінили вплив соцмереж на академічне життя.
Але вже з першими дослідженнями, які намагались встановити безпосередній зв’язок між користуванням соціальними мережами та академічною успішністю, стало зрозуміло, що все не так однозначно.
Центр поведінкової та превентивної медицини при госпіталі Міріам у США у своєму дослідженні від 2013 року дійшов висновку, що активне життя у соціальних мережах пов’язане із гіршою академічною успішністю студентів.
Кілька десятків інших досліджень на таку ж тему приходили до різних висновків, але всі вони мали серйозне обмеження – як інструмент вони використовували опитування студентів. Але люди рідко здатні об’єктивно оцінити час, який вони проводять у соцмережах, зрозуміти причини, які насправді примушують їх бути онлайн на всіх пристроях.
Тому досліджень, які б моделювали ситуації пов’язані з навчанням в соцмережах або робили б “польові” інтернет-дослідження, ще варто почекати.
Соцмережі та інтернет загалом розширили можливості для освіти та самоосвіти, але не варто покладати на них надто великі надії.
Наприклад, додаток, який демонструє на Apple Watch по одному німецькому слову на годину, навряд чи змусить вас через півроку заговорити німецькою, але допоможе запам’ятати кілька десятків нових слів. Ви оціните свій досвід позитивно чи негативно тільки залежно від того, на який результат ви очікували.
Тому зараз питання соціальних мереж в освіті – це пошук балансу часу, необхідного для засвоєння нового, формування власної думки та спілкування між учасниками освітнього процесу.